Нове арбітражне законодавство – разом до перемог

Нове арбітражне законодавство – разом до перемог

1 березня 2019 року Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (ICAC) та Національна академія правових наук України (НАПрН) за підтримки Верховного Суду провели круглий стіл «Підсумки застосування нового арбітражного законодавства: досягнення та виклики».

Захід об’єднав більше 70 учасників, серед яких судді Верховного Суду, судді інших державних судів, арбітри ICAC, провідні юристи та науковці зі всієї України, які зібрались не лише обговорити застосування новел арбітражного законодавства, але й запропонувати можливі ефективні кроки  здійснення проарбітражної політики держави.

Микола Селівон, Голова ICAC, відкриваючи захід, згадав новели арбітражного законодавства України, які було впроваджено минулого року, а також відзначив надзвичайний прогрес у практиці Верховного Суду щодо справ, пов’язаних із міжнародним комерційним арбітражем: «За рік роботи Верховний Суд напрацював практику, яка відповідає кращим світовим стандартам, заявдяки якій Україна стає привабливою арбітражною юрисдикцією».

Голова Верховного Суду Валентина Данішевська повідомила, що Верховний Суд підтримує діяльність міжнародного комерційного арбітражу і третейських судів, оскільки без них важко подолати розгляд величезної кількості справ, які сьогодні надходять до судів, і запевнила, що в Суді бачать ключові напрями, в яких потрібно напрацювати зміни. Голова Верховного суду також наголосила на важливості та необхідності утримання нових правових позицій: «Утримати прогресивну правову позицію в судовій практиці – це завдання не лише Верховного Суду. Це завдання всіх, зокрема й суддів, і адвокатів, і осіб, що звертаються до суду, і науковців». Разом з тим, за словами Голови ВС, конструктивна критика теж потрібна, бо вона допоможе суддям краще підгодуватися до вирішення відповідних питань безпосередньо під час розгляду справ.

Олександр Петришин, Президент НАПрН України, підкреслив: «Верховний Суд та судова система в цілому отримали нове дихання, отримали нові стимули для подальшого розвитку. Зокрема, ми повернулись до розуміння значення судової практики в судовій діяльності, що відповідає проєвропейській направленості».

Секретар Пленуму ВС, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Дмитро Луспеник наголосив, що лише новий процесуальний закон надав можливість державному суду підтримати арбітраж, зокрема вжиттям попередніх забезпечувальних заходів, таких як: забезпечення доказів і забезпечення позову із можливістю зустрічного забезпечення.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олена Кібенко в рамках доповіді про нові правові висновки Верховного Суду щодо арбітражу звернула увагу на застосування Судом у своїй практиці проарбітражного підходу, додавши, що такий підхід має бути принципом функціонування судової влади стосовно міжнародного комерційного арбітражу. За її словами, судова система сьогодні перевантажена справами, і розвантажити її можна не тільки через запровадження певних процесуальних фільтрів, але й запровадженням альтернативних шляхів вирішення спорів. «Це і медіація, і третейські суди, і міжнародний комерційний арбітраж, який вже протягом десятирічь показав свою ефективність», – сказала доповідач.

За словами Олени Кібенко, Велика Палата Верховного Суду зформулювала низку висновків  щодо тлумачення неточностей в арбітражній угоді, забезпечуючи принцип її автономності, які повинні вплинути на подальшу практику в розгляді подібних справ. Зокрема, суд має тлумачити сумніви на користь дійсності, чинності і виконуваності угоди. Тобто, якщо в назві арбітражної установи буде допущена помилка, однак цю установу можна встановити, або в угоді міститься посилання на регламент, який має застосовуватись, чи зазначене місце арбітражу, то, навіть за наявності помилки у назві установи, арбітражна угода є виконуваною.

Крім того, доповідач розповіла про останню практику Верховного Суду щодо застосування такої категорії як публічний порядок при вирішенні питання про надання дозволу на виконання рішення арбітражу в Україні. Суддя також звернулася до питання, яке викликало активну дискусію в аудиторії – щодо можливості розгляду судом вимоги про визнання арбітражної угоди недійсною окремо від вимоги про надання дозволу на виконання рішення арбітражу чи скасування такого рішення. У дискусії щодо цього питання прийняла участь і суддя Великої Палати Верховного Суду Лариса Рогач, яка зазначила, що сьогодні для Верховного Суду головним є не тільки сформулювати правовий висновок, а й домогтися того, щоб це була стала і стабільна практика в усіх інстанціях. «Це зараз основне завдання, без якого ми будемо існувати в різних вимірах. Велика Палата прийматиме хороші висновки, які надалі не будуть реалізовані», – сказала суддя. Тож, додала вона, важливим є донесення позиції ВС до судів нижчих інстанцій, а також до широкого кола правників.

Арбітр ICAC Тетяна Захарченко говорила про актуальні проблемні питання діяльності арбітражу, зокрема про недійсність арбітражних угод. Розглядаючи питання, якою мірою державний суд на етапі направлення сторін до арбітражу повинен глибоко вивчати питання дійсності арбітражної угоди, вона висловилась за вирішення цього питання prima facie, надаючи можливість арбітрам право першими приймати повноцінне рішення з питання своєї компетенції. «При цьому державні суди мають можливість повною мірою здійснити аналіз дійсності арбітражної угоди після винесення арбітражного рішення на стадії його оспорювання, а також під час надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення» – зазначила Тетяна Захарченко. Вона також підтримала позицію Верховного Суду щодо поширення арбітражної угоди на правонаступника у випадку цесії і переведення боргу та звернула увагу на небезспірність висновку судової інстанції про те, що, у випадку зникнення іноземного елементу при заміні сторони в зобов’язанні, спір в такому випадку має розглядатись державними судами, а не арбітражем.

Заступник Голови ICAC Людмила Винокурова, доповідала про статтю 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» як ефективний інструмент протидії започаткуванню паралельних процесів. За словами заступника Голови: «Обмежений так званий формально-юридичний контроль державних судів за діяльністю арбітражних судів визнається як  загальне правило для найбільш розвинутих правопорядків, що визнається як проарбітражний підхід. Дискусійним питанням залишається можливість звернення до державного суду із самостійним позовом про визнання арбітражної угоди недійсною. Підтримка можливості звернення із самостійним позовом до господарського суду про визнання недійсними арбітражних угод буде надавати недобросовісній стороні певні переваги, оскільки призведе до ініціювання паралельного процесу, дозволить їй затягти арбітражний розгляд, що призведе до втрати такої переваги арбітражу як оперативність розгляду справи і в кінцевому підсумку – до  суттєвого затягування поновлення порушеного права».

При обговоренні проблематики визнання та виконання арбітражних угод Павло Бєлоусов, партнер ЮФ «Aequo», арбітр ICAC, зауважив: «по-перше, з точки зору застосування Цивільного кодексу України взагалі неприпустимо обговорювати можливість визнання арбітражної угоди нікчемною, оскільки недійсність такого правочину прямо не встановлено законодавством України. По-друге, незрозумілою є позиція судів при розгляді питань стосовно дійсності, чинності та виконуваності арбітражних угод про те, що арбітражна угода повинна містити чітку назву арбітражної інституції, на розгляд якої сторони мали намір передати свій спір. Закон про міжнародний комерційний арбітраж 1994 року надає можливість сторонам укласти арбітражну угоду про передачу всіх або певних спорів до будь-якого арбітражу незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи (арбітраж ad hoc), чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою (інституціональний арбітраж)». Натомість вказаний підхід українських судів до арбітражної угоди повністю ігнорує вказані положення закону та можливість укладання та виконання арбітражної угоди про передачу спору до арбітражу ad hoc, підсумував Павло Бєлоусов. У дискусії щодо вищезгаданої статті взяв участь суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного суду Костянтин Пільков, який наголосив, що важливо шукати нові шляхи для розвитку проарбітражного клімату.

Наталія Кузнєцова, віце-президент НАПрН України, керівник Київського регіонального центру НАПрН України, арбітр ICAC, відмітила, що ефективність арбітражу залежить від багатьох речей, проте головним є те, що всі арбітражні інституції сьогодні ведуть доволі жорстку боротьбу за клієнта і роблять все, щоб сторони зверталися саме до них. Окрім внутрішніх чинників (швидкість, гнучкість процесу, довіра учасників тощо), існують ще зовнішні чинники, які також впливають на ефективність арбітражу в Україні. «Мова йде в першу чергу про те, як національне законодавство ставиться до арбітражної інституції. Якщо країна її не підтримує, то в цю країну не прийдуть», – сказала вона.

До дискусії долучились судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Черняк Юлія та Сергій Погрібний, які виступили з доповідями про реалізацію нового процесуального законодавства як запоруку ефективного арбітражу в Україні. Юлія Черняк зазначила, що у більшості випадків Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ставав на бік міжнародного комерційного арбітражу при розгляді справ про оспорювання та визнання і приведення до виконання арбітражних рішень. Також, суддя відзначила, що при перегляді рішень судів першої інстанції, які відмовляли у визнанні та виконанні арбітражного рішення у зв’язку із неподанням стягувачем виконавчого документа відповідно до Київської угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 року, Касаційний цивільний суд у своїх постановах роз’яснював, що у таких випадках як lexspecialis має застосовуватися Нью-Йоркська конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. Юлія Черняк наголосила, що потрібно розрізняти процедури визнання та приведення до виконання арбітражних рішень та визнання і виконання іноземних судових рішень. Сергій Погрібний зазначив, що при розгляді питань про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень у першу чергу треба керуватися нормами міжнародного договору – Нью-Йоркської конвенції1958 року, у другу чергу нормами матеріального права, які не суперечать ні змісту, ні духу цієї Конвенції, а потім нормами процесуального законодавства – Цивільним процесуальним кодексом України.

Учасники круглого столу не залишись осторонь обговорюваних питань та акцентували увагу на актуальній практиці та проблемних питаннях підтримки та сприяння міжнародному комерційному арбітражу з боку державних судів. Так, Геннадій Цірат, партнер АО «Юрзовнішсервіс», прокоментував: «Підходи Верховного Суду до вирішення питань дійсності арбітражних угод та їх виконуваності поступово змінюються в напрямку проарбітрального підходу. Разом з цим залишається ще багато питань, які підлягають осмисленню та вирішенню.Це стосується, зокрема, позиції, якої мають дотримуватися господарські суди при вирішенні питання дійсності арбітражної угоди, на яку посилається одна зі сторін спору, заперечуючи юрисдикцію суду: чи мають вони досліджувати арбітражні угоди без їх глибокого аналізу (prima facie) або ж перевіряти їх ретельно та досліджувати всі аспекти їх дійсності. Іншим питанням, що підлягає вирішенню, є припустимість прийняття та розгляду господарськими судами окремих позовів про визнання арбітражних угод недійсними або такими, що не можуть бути виконаними, з огляду на ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка забороняє будь-які інші форми втручання судів в діяльність міжнародного комерційного арбітражу крім тих, що передбачені цим законом».

Олексадр Друг, партнер ЮФ «Саєнко Харенко», зазначив, що «остання практика Верховного Суду з багатьох питань є позитивною та сприяє подальшій підтримці та розвитку міжнародного комерційного арбітражу в України. Проте по деким питанням, зокрема питанню можливості заміни кредитора у зобов’язанні, позиція Верховного Суду залишається спірною та викликає суттєві зауваження як у сторін арбітражних угод, так і у стягувачів, які вже отримали арбітражні рішення на свою користь і намагаються їх визнати та виконати на території України». При цьому, за його словами сумнівною є позиція Верховного Суду про те, що новий кредитор не стає стороною арбітражної угоди, а повинен натомість звертатись для вирішення спорів лише до державних судів (якщо боржник в зобов’язанні не погоджується на вирішення спору в міжнародному комерційному арбітражі). За загальним правилом до нового кредитора повинні переходити всі права попереднього кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, і якихось особливостей в частині переходу прав за арбітражною угодою існувати не повинно. Більше того така позиція Верховного Суду не відповідає усталеній практиці з даного питання, що склалася в іноземних юрисдикціях.

Підсумки круглого столу підвів Голова ICAC Микола Селівон, подякувавши всім присутнім за важливі думки та цінні коментарі та наголосивши, що «загальна думка всіх виступаючих – Верховний Суд, інші суди та, зокрема, Київський апеляційний суд дійсно займають проарбітражні позиції та по-новому розглядають справи. Вони закрили питання щодо арбітражу, які накопичувались десятиліттями. Завдання всієї арбітражної спільноти – просувати нові правові арбітражні позиції, особливо на місцевих рівнях».



Додати в календар 20190922 20190922 Europe/Kiev Нове арбітражне законодавство – разом до перемог

1 березня 2019 року Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (ICAC) та Національна академія правових наук ...

Поділитися
Всі Новини та публікації

Міжнародний комерційний арбітражний суд
при ТПП України

вул. Велика Житомирська, 33
м. Київ, 01601, Україна
+380 44 586-51-87
+380 67 239-56-77
+380 50 352-36-96
icac@icac.org.ua
icac@ucci.org.ua

Відскануйте QR-код для завантаження сторінки у Вашому браузері