Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 824/83/23 (провадження № 61-15524ав23) підтвердив закріплений в українському законодавстві загальновизнаний у проарбітражних юрисдикціях принцип обмеженого втручання національних судів в арбітражні рішення при розгляді заяви про їх скасування. Верховний Суд вказав, що цей принцип передбачає, що суд не може перевіряти правильність застосування складом арбітражу норм матеріального права, а лише з’ясовує наявність чи відсутність підстав, передбачених законом для скасування рішення. Інакше це буде перевищенням національним судом його повноважень.    

Верховний Суд також зазначив, що остаточність арбітражних рішень у міжнародному комерційному арбітражі повинна поважатися, за винятком надзвичайних обставин (Рекомендації Асоціації міжнародного права щодо публічного порядку, прийняті в місті Нью-Делі у 2002 році).

Верховний Суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що арбітражний суд порушив основні принципи здійснення правосуддя, такі як: змагальність процесу, рівність сторін, невмотивованість рішення та аргументованість доводів сторін з посиланням на порушення арбітражним судом статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду.

Щодо усіх доводів Верховний Суд зазначив, що, будучи альтернативним способом вирішення спорів, заснованим на добровільних домовленостях сторін, міжнародний комерційний арбітраж не функціонує у подібних до системи державного судочинства реаліях судового формалізованого підходу до процедури розгляду і вирішення спорів, є більш гнучким, дієвим та адаптивним інструментом. Таке розуміння визнає принципи арбітражного розгляду, лежить в основі проарбітражного підходу державних судів до питань скасування арбітражного рішення.

Те саме було застосовано стосовно доводів апеляційної скарги щодо неврахування (неповне врахування) арбітражним судом наданих заявником доказів, або надання цим доказам невірної, на думку заявника,  оцінки. Будь-яка оцінка судом обставин арбітражного спору, повноти та належності доказів, які були надані сторонами арбітражного спору тощо, означала б неправомірне судове втручання, заборонене статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», та порушення принципу правової визначеності судового рішення. При цьому, Верховний Суд вказав, що основні принципи та правила доказування в арбітражному процесі закріплено статтею 52 Регламенту МКАС, які арбітражним судом не порушені, ураховуючи високий рівень дискреції арбітражного суду при прийнятті, розгляді та оцінці доказів.

Тобто, міжнародні стандарти доказування в комерційному арбітражі передбачають обов`язок арбітрів у забезпеченні змагальності в частині права подати докази, права досліджувати іншої сторони, права брати участь в засіданнях, а не як можливість сторін опонувати арбітражному суду при оцінці ним доказів та застосування права.

Верховний Суд акцентував увагу на тому, що застереження про порушення публічного порядку як підстави для скасування рішення арбітражного суду є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто, правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують чинні в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя.

Сформованою у цій постанові правовою позицією Верховний Суд зробив значний внесок у становлення України як проарбітражної юрисдикції.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 824/83/23 (провадження № 61-15524ав23) можна ознайомитись тут.